Платні політичні мітинги в Україні і їх замовники

Право на мирні мітинги, демонстрації та акції з метою висловлювання своєї політичної позиції щодо політики органів державної влади та відстоювання соціальних, економічних, екологічних чи інших важливих питань є конституційно гарантованим. І треба відзначити, що громадяни України часто вдаються до такого способу донесення своєї позиції. Але в українських реаліях мітинги не завжди є акціями із захисту прав громадян, на які люди вийшли з особистої волі і без стимулу чи й тиску ззовні. Участь в мітингах – це часто ще й спосіб підзаробити. Платні політичні мітинги давно стали реальністю. Настільки буденною і звичною, що народ перед тим як взяти участь в певній акції запитує в організаторів: а скільки платите? Така деформація суспільної свідомості, безумовно, шкідлива для розвитку громадянського суспільства і нівелює сам зміст такого механізму як масові публічні акції протесту.
Цього тижня в Києві відбуваються демонстрації біля НБУ та центральних органів влади. Характерною рисою цих заходів є участь в них проплачених мітингувальників. Традиція платити за акції в Україні виникла давно. Після Революції гідності з’явилися надії на те, що таких акцій поменшає. Але не пройшло і трьох років після Майдану, як давня політична традиція відродилася. На вулицях Києва знову ходять «тітушки». Людей знову масово звозять на акції протесту. А соціальні мережі і сайти з пошуку роботи знову заполонили цікаві вакансії, які запрошують взяти участь в пікетуванні тих чи інших установ. Здається, в цьому плані нічого не змінилося з часів правління Януковича. Чому так сталося? Напевно тому, що якість еліт залишилась на старому рівні. Не відбулося справжнього перезавантаження як на рівні влади, так на рівні мислення пересічних громадян. Суспільство досі хворе старими хворобами, які поки що ніхто не збирається лікувати.
Феномен платних демонстрацій є унікальним явищем. У світі прийнято вважати, що якщо люди виходять на якісь масові акції і мають певні вимоги, то вони роблять це з власної ініціативи. І за відстоювання своїх прав їм ніхто не повинен платити. Це свідома дія кожного повноцінного громадянина. Напевно більшість населення країн Заходу не змогло б зрозуміти дивну логіку деяких українців, які виходять протестувати як на роботу, отримуючи за це 100 чи 150 гривень за добу. Так само як нам важко уявити, щоб американці, англійці чи німці брали участь в різних заходах політичного характеру за гроші. В Україні ситуація інакша. На жаль, мітингування в нас давно перетворилося у заробітчанство. І тепер важко зрозуміти, де платні мітингувальники, а де ті, хто справді вийшов за ідею. І в цьому велика проблема. Бо часто гасла демонстрантів можуть бути актуальними та правильними. От тільки ті, хто їх висловлює, робить це нещиро і за гроші. Тим самим нівелюючи саму ідею. Це саме відбувається і зараз.
Коли учасники пікету під НБУ критикують політику Валерії Гонтаревої і вимагають її відставки, вони піднімають справді важливі питання. Валерія Гонтарева стала для українців одним з символів провальної економічної політики. Довіра до її роботи через нездатність як мінімум стабілізувати курс гривні, фактично нульова. Та і яка може бути довіра до керівника Нацбанку, яка тримає свої заощадження не в гривні? Тільки от коли серед мітингувальників за відставку Гонтаревої з’являються особи, які пікетують НБУ за гроші, довіра до таких акцій різко падає. Аналогічно відбувається і з так званим тарифним майданом. Так, питання це гостре і наболіле. Не може суть реформування в галузі енергетики зводитися до постійного зростання цін. Ще більше недовіри до тарифів у народу викликає те, що основні енергетичні компанії України, які і стали основними вигодонабувачами від різкого росту тарифів на газ, опалення, воду та електроенергію, перебувають у власності олігархів. Справедливість формування цих тарифів під питанням. Чи достойна ця тема акцій протесту? Так, вона доволі гостра і це добре, якщо громада тисне на владу і вимагає її працювати на суспільне благо, а не задовольняти апетити кланів. Але коли з цього приводу мітингують «тітушки» чи особи, які чекають, коли з ними розрахуються, сам зміст акції втрачає сенс і перетворюється на звичайну замовну постанову.
Чому в Україні виникло таке ганебне явище як заробітчанство на мітингах? Пояснень цьому є кілька. Треба визнати, що в нас досі не сформувалася національна політична еліта. Ті партії, які сьогодні є в українському парламенті, є партіями не ідейними, а партіями певних кланів чи політичними проектами. Ці політсили виникають і зникають з політичної арени. А відсутність ідеології в них заміняють гроші. Тому боротьба на політичному олімпі в нас нагадує більше боротьбу грошей, а не цінностей чи ідей. Несформована політична система продукує використання нечесних і корумпованих методів політичної боротьби. Підкуп виборців з допомогою «благодійних» фондів давно став масовим явищем в Україні. Ті політичні сили, які його застосовують, вважають, що так і має бути. Тоді чому, за їх логікою, не влаштовувати платні мітинги? Тим більше, що можливості мобілізувати людей на масову акцію з власного переконання у безідейних політпроектів не існує. А от за гроші – можна. Якщо виборців можна купувати на виборах, то тим більше можна купувати, пропонуючи «попрацювати» на демонстраціях. Ось чим керуються більшість партій сьогодні.
Політичному заробітчанству на мітингах сприяє і кризова ситуація в українській економіці. Можливо б, люди і не шукали собі такого виду підзаробітку, якби вони мали більше можливостей гідно заробляти і отримувати достойні пенсії. Але рівень бідності сьогодні зашкалює. В такій ситуації можливість заробити 100 чи й більше гривень за кілька годин участі в маніфестаціях є доволі непоганим варіантом для багатьох. Та ще й повеселитися можна заодно, покричавши різні гасла. На жаль, українські політики чудово знають який нині соціальний стан багатьох громадян. А ще знають, що суспільство також хворе на ті ж самі хвороби, що й правлячий клас. Інакше б в жодному випадку не голосувало за бариг, олігархів, корупціонерів і популістів на виборах. То чому ж їм не використати людей у власних політичних ігрищах? Та й досвід відповідний у них існує. Особливо у політичних проектів, які сформувалися після смерті Партії регіонів. Є попит – буде пропозиція. І навпаки – є пропозиція заробити на платному мітингу – робоча сила завжди знайдеться.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: Кличко и компания отобрали у аккордеониста «регионалов» пляж на берегу Днепра

Источник