Зовнішні загрози у 2017 році: як Україні не стати розмінною монетою

2017 рік може принести нові виклики та загрози для України. І йтимуть вони не лише зсередини чи з боку Росії, а й ззовні, з середовища потенційних партнерів та союзників. Цей рік може стати роком серйозних потрясінь у зовнішній політиці, які здатні негативним чином вплинути на нашу країну. В принципі, становище України на світовій арені у попередні роки і так було не найкраще. Як і підтвердилося, у нас на кордоні є стратегічний ворог, готовий в будь-який момент пошматувати українську територіальну цілісність і вторгнутися на наші землі. Але це ще не найгірше. Бо виявилося й те, що в України фактично немає могутніх союзників, здатних підтримати її в скрутні часи. Ті ж друзі, яких ми маємо, а це країни Прибалтики, Північної Європи, США, Англія, Канада, Австралія та інші, — є або не такі потужні, або їх владні еліти не готові до серйозної допомоги Україні. Україна опинилась сам на сам з агресором. А зовнішня підтримка нашій державі виражалася більше в пустопорожніх словесних заявах стурбованості та в санкціях, які не справили вирішального впливу на Російську Федерацію і не змінили її поведінку.
На жаль, 2017 рік несе в собі нові виклики та загрози. Поки що є більше підстав сподіватися на те, що зовнішня підтримка України з боку провідних світових гравців серйозно послабиться, ніж посилиться. Цілком можливий варіант, коли Україну спробують виставити за рамки переговорів і перетворити на розмінну монету у торгах між Путіним та Трампом. І це не пустопорожні надумані загрози, а факти, які базуються на останній поведінці новобраного президента США та його оточення. Світ вступає у нову реальність. В цій реальності є багато невідомого. Є нові виклики і загрози, нові епіцентри напруження і ризики військових конфліктів. Але відносини між провідними світовими гравцями мають тенденцію змінювати не на користь України. і з цим треба рахуватися, якщо ми не хочемо отримати ще більше проблем, ніж у нас вже є. Потрібно сподіватися на краще, але готуватися до гіршого. Бо все більше сигналів свідчать про те, що інтерес до України і її територіальної цілісності з боку політичних еліт США та ЄС втрачається. Основна ж загроза сьогодні йде з боку адміністрації Дональда Трампа.
Коли на виборах президента США переміг Дональд Трамп, це стало шоком для української влади. Після цього як шок минув, почалися процеси болісного усвідомлення нових реалій світового порядку. Почали лунати думки, що все не так страшно, і що нічого ще невідомо про поведінку Трампа і його ставлення до Росії. Хтось казав, що слова симпатії в адрес президента Росії Владіміра Путіна були всього лише передвиборчими гаслами Трампа. І що, ставши президентом, він змінить свою думку чи забуде про свої висловлювання про Путіна, Крим та Росію. Однак. Час минув. Ось-ось Трамп складе присягу і стане новим президентом Америки офіційно. І є все більше підстав сумніватися в тому, що він налаштований на жорстку політику по відношенню до Росії. Аналіз його висловлювань після перемоги на виборах свідчить про те, що Трамп старанно уникає будь-якої критики Росії та її президента Путіна. Спочатку це сприймалося як прояв політкоректності. Тепер все більше нагадує упереджено позитивне і поблажливе ставлення до Росії та її зовнішньої політики. Трамп вміє бути різким. Він не добирає слів, коли говорить про політику Китаю, Мексики чи Північної Кореї. Критикує ісламістів, журналістів, знаменитостей, вчених і своїх політичних опонентів у США. Але в той же час свідомо уникає поганих слів у бік Путіна та його політики. Звідки така дивна поблажливість до країни-агресора? Чим такий привабливий Путін для Трампа? Чому своє президентство потрібно розпочинати з питання нового перезавантаження відносин з Росією? Всі ці питання наводять на те, що Дональд Трамп або ж мало що розуміє у світовій політиці, або ж його особливе ставлення до Росії має якісь інші мотиви, не дуже відомі широкому загалу.
Кілька днів тому світ сколихнули публікації про те, що у російських спецслужб є серйозний компромат на Дональда Трампа. Цей компромат був зібраний під час поїздки майбутнього президента США до Москви. Крім того, соратники Трампа мали таємні зустрічі з російськими чиновниками. Деякі аналітики відразу пов’язали поведінку Трампа з тим, що він перебуває на гачку у російського ФСБ і особисто Путіна. Масла у вогонь додало те, що Трамп зайняв принципову позицію і не хотів визнавати аргументи американських спецслужб про вплив Росії на вибори президента США. Для Трампа чомусь усі доводи про те, що за хакерськими атаками стоїть Кремль, були непереконливими. Мало того, він ще й накинувся з обвинуваченнями у бік ЦРУ та ФБР. Під час своєї прес-конференції у січні новий президент-мільярдер нібито визнав хакерські атаки. Але заявив, що не лише Росія їх здійснювала і що не треба зациклюватися на ній. Водночас, він знову не сказав нічого з приводу російської агресії проти України. А пізніше повідомив, що в майбутньому може і зняти санкції проти Москви, залежно від того як вона поводитиметься. При цьому він не назвав підстав, які стали б причиною для скасування санкцій. А це говорить про те, що Трамп таки має якусь дивну поблажливість до Путіна.
Наскільки серйозними є підстави стверджувати, що у Росії щось-таки є на Трампа? Така можливість справді існує. Бо не може Трамп, який має великі амбіції та не звик грати другу роль, водночас мати якісь сентименти до Москви. Що взагалі може дати Трампу союз з Росією? Росія не внесла ніякої ролі в боротьбу з ІГІЛ. Вона навпаки сприяє збільшенню кількості мігрантів у ЄС своїми діями у Сирії. Росія нічого не може дати США. Навпаки, це їй потрібно від Америки зняття санкцій та визнання себе у світі. То навіщо Трампу Путін? Чи він думає, що Росія допоможе йому задушити Китай. Якщо так, то це наївні сподівання. Путін і так боїться Китаю, який претендує на Далекий Схід. Йти на загострення з Пекіном для РФ смертельно небезпечно. Тому більш вірогідна версія про те, що Трамп таки міг потрапити на гачок Путіна. І тепер на посаді президента США мусить відробляти вкладені в нього ресурси. А якщо він під час перебування у Росії справді поводився негідно, то це точно було зафіксоване російськими спецслужбами. Якщо так, то ми станемо свідками операції як Путін допоміг стати президентом США людині, на яку має компромат. Але від цього Україні не легше.
Україні потрібно перестати жити ілюзіями ніби хтось нам допоможе. Потрібно почати дбати про себе самій та грати на кілька фронтів. Проводити політику за принципом «розділяй та владарюй». Шукати союзників там, де це можливо. Створювати власні союзи та альянси. Налагоджувати контакти з республіканцями і демократами у США, які є опонентами Росії. Шукати країни, які мають спільні інтереси і сприймають Росію як загрозу. Проводити масову інформаційну кампанію у світі та розповідати про агресію Москви та її злочини. Нарощувати свою військову міць і можливості, розвивати економіку. Варто усвідомити: країна стає розмінною монетою в руках «сильних світу цього», якщо вона дозволяє таке ставлення до себе. Якщо ми не хочемо повторити долю Чехословаччини зразка 1938 року, то маємо грати за іншими правилами. Україна нічим не зобов’язана світу, ЄС чи США, які не захистили її від агресії. І тим більше країнам, які обіцяли гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї. Ми маємо повне право і обов’язок вдаватися до приймів гібридної війни та захищати себе всіма можливими способами. 2017 рік має стати роком просвітлення нашої свідомості і об’єктивної оцінки правил, за якими грають у цьому світі. У нас немає вічних друзів чи ворогів. Є вічні інтереси. Наші інтереси на даному етапі полягають у тому, що зберегти свій суверенітет та перемогти агресора. Все інше не так важливо. Для досягнення цих інтересів треба перетворитися у суб’єкта світової політики, а не державу, з якою ніхто не рахується. Ніякі апеляції до справедливості, законності і гарантій безпеки не дієві, якщо вони не підкріплені власною силою і власною грою. І було б дуже добре, якби у 2017 році це зрозуміли в Україні.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: Социальные сети обсуждают позорное заседание по представлению нового губернатора Одесской области

Источник