Маю не найпопулярнішу думку з приводу того, що відбувається, і майбутнього в Бахмуті. Для мене свідченням стійкості та володіння військовим мистецтвом є не стільки героїчна оборона міста, скільки відхід наших військ із нього. Так-так, відхід — але організований і своєчасний.
Про це пише політичний аналітик Олександр Кочетков, інформує UAINFO.org.
"Військово-тактичного генія для того, щоб угробити живу силу та техніку в котлі не потрібно. Ми це знаємо з радянських часів: наказ Сталіна №227 "Ні кроку назад!" та загороджувальні загони НКВС за спиною червоноармійців. А чому "ні кроку"? У чому сенс цієї самопожертви?
Рабськи покірним мобілізованим із недоімперії такі питання категорично заборонені, їх женуть на наші позиції, як отару на бійню. А українські воїни діють свідомо, вони мають знати свій маневр і бойове завдання. І не повинні гинути марно та безглуздо. Та й українське суспільство не погодиться з такими втратами.
Тому коли в районі Бахмута відбувалося обнулення наступального потенціалу недоімперії та виграш часу для підготовки резервів, то героїзм його захисників був виправданий. Але це завдання вже вирішено, наші оборонні позиції здебільшого зруйновані, і доцільно відходити за річку Бахмутку на новий рубіж, зберігаючи сили для подальших бойових дій.
Читайте також: Бахмут на сьогодні – це епіцентр війни. Українські сили битимуться за кожен метр своєї землі, – Череватий
На перебіг військової кампанії залишення Бахмута після майже року його оборони не вплине. Все це марення, що сімдесятитисячний райцентр ніби є Сталінградом цієї війни, підходить лише для малограмотних росіян. Під час Другої світової взяття Сталінграда забезпечувало німецьким фашистам вихід до нафтових родовищ Азербайджану та перерізання Волги — однієї з основних транспортних артерій СРСР.
А Бахмут нічого не прикриває. Його захист разом з обороною Соледара, Вугледара та інших фортець дозволив зупинити наступальні потуги недоімперії та нейтралізувати її, мабуть, нині найбоєздатніший підрозділ — ПВК "Вагнер".
У Бахмуті в соляних шахтах були склади озброєння. Але це була стрілецька зброя радянських часів. Усе працездатне звідти давно вивезено. На території одного з промислових бахмутських підприємств були склади сучасних боєприпасів. Але, гадаю, вони вже вичерпані у боях.
Під час залишення Бахмута Україна не залишиться без солі. Як не залишилася без бензину та дизеля з початком воєнних дій і як не залишилася без світла та тепла після атак на критичну інфраструктуру. Тим паче, що виробництво солі там зупинено пів року тому.
Читайте також: Загроза повторення сценарію у Лисичанську: Жданов пояснив, чому ЗСУ не виводять із Бахмута
Докладати надзусилля для оборони Бахмута особисто я сенсу більше не бачу. При цьому, якщо наше військове командування (саме військове, а не політичне!) має міркування та можливості для продовження оборони при мінімізації втрат, то йому, зрозуміло, видніше.
До речі, вже з'явилися міркування, що дивна партизанщина у Брянській області й виникла саме для того, щоб відвернути увагу від потенційного відходу з Бахмута. Я так не думаю. Тому що ЗСУ без жодного інформаційного туману відходили, наприклад, із Сєвєродонецька та Лисичанська, і жодних потрясінь обуреної громадськості це не викликало. Тому що ми маємо довіру професіоналізму військових, які роблять те, що повинні.
Війна — це не суцільний переможний марш колон під розгорнутими прапорами. Головне, на що ми очікуємо — підготовленого наступу ЗСУ навесні-влітку. А бої тактичного значення за всієї їхньої напруженості є лише епізодом масштабної військової кампанії. Як кажуть, курчат восени рахують. Так воно й буде. Такий наш український шлях. Шлях до перемоги", – пише Кочетков.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
