Війни компроматів в українській політиці і їх можливі наслідки

Українська політика в значній мірі є політикою компроматів, обману та фальші, хоча мала б бути змаганням ідей та стратегій. Така специфіка зумовлена тим, що в нас відсутні фактично повноцінні політичні партії, а конкуренція в тій чи іншій мірі відбувається між крупними представниками олігархічного бізнесу та їх проектами. В цій системі політичних еліт існує стільки взамозв’язків, корупційних оборудок, лобіювання власних інтересів та відвертого підкупу, що знайти компромат на того чи іншого представника владного олімпу є легкою справою.
Так сталося, що більшість з представників старої і нової влади є тісно пов’язаними між собою. Зв’язок цей настільки глибокий та глобальний, що здатний пояснити, чому ж так блокуються реформи і чому стара система виявилася стійкою до суспільних потрясінь. Бо ні ті, ні інші не зацікавлені в її руйнуванні. У більшості випадків система не переслідує своїх. Не лише тому, що не хоче, а тому що боїться за можливі наслідки. Бо якщо почнеться війна всіх проти всіх, можна собі уявити скільки таємного випливе на поверхню. Про скільки корупційних оборудок, схем і махінацій дізнається українське суспільство. Саме тому ніхто не чіпає Ахметова, Коломойського, Бойка, Кучму чи Литвина. Бо це може мати неспрогнозовані наслідки для владних еліт. Але час від часу серед панівної верхівки трапляються конфлікти та непорозуміння. Щось схоже вийшло з колишнім нардепом Олександром Онищенком, який переховується від української правоохоронної системи і поширює компромати проти президента Петра Порошенка.
Свого часу українці вже пережили щось схоже на нинішню порцію компроматів проти глави держави. 28 листопада 2000 року були оприлюднені плівки майора охорони президента Леоніда Кучми Миколи Мельниченка. Ця подія спровокувала систему кризу влади і вилилася в акції протесту проти діючого президента, відому як «Україна без Кучми». Акції проти Кучми тривали з грудня 2000 року по березень 2001 року і завершилися невдалою спробою штурму Адміністрації Президента України 9 березня. Незважаючи на те, що суспільний протест був зосереджений лише у Києві, сама подія спричинила серйозні наслідки для майбутнього. По-перше, було нанесено непоправного удару по іміджу Леоніда Кучми. По-друге, «Україна проти Кучми» стала своєрідною репетицією Помаранчевої революції. По-третє, є версія, що плівки Мельниченка стали тим водорозділом, який знаменував відмову Кучми від курс на інтеграцію з Заходом та привів до призначення прем’єром Віктора Януковича. У справі плівок Мельниченка досі невідомо всієї правди. І може ми так ніколи і не дізнаємося істини у цій справі, як і справжніх її замовників і організаторів. Бо не всім це вигідно. Але компромат зіграв свою роль і залишив глибокий слід в українській історії.
Фігура Олександра Онищенка з групи «Воля народу», колишнього народного депутата від Партії регіонів і олімпійця, людини, яка входила до ТОП-200 найбагатших українців, звісно цілком протилежна постаті майора Мельниченка. Та й часи тепер різні. Минуле Олександра Онищенка і шляхи його збагачення дозволяють стверджувати, що не все у його бізнесі було чисто і чесно. Скоріше всього, претензії до колишнього «регіонала» з боку НАБУ та прокуратури мають вагомі підстави. Єдине, про що не можна сказати з чіткою впевненістю – його звинувачення у зраді. Наразі не дуже зрозуміло, чому Онищенко, якщо він таки має серйозний компромат на Порошенка, отримав можливість залишити Україну. Сам екс-нардеп стверджує, що записував розмови Порошенка з допомогою ручного годинника. І має на нього величезний обсяг даних, які вже передав спецслужбам США і готовий поступово зливати в ЗМІ. Мова йде і про те, що Петро Порошенко здійснював підкуп народних депутатів під час певних голосувань, і про те, що він віджимав фінансові потоки та підприємства, і про те, що він замовляв травлю Арсенія Яценюка. Де тут правда, а де брехня?
Аналізуючи нову війну компроматів, слід визнати, що вона носить дещо інший характер, як було за часів Кучми. В цій війні Онищенко-Порошенко її ініціатор сам є особою системи. Тому довіра до його слів буде не такою, як була за часів Кучми. Так, не виключено, що у Олександра Онищенка дійсно є компромат на Петра Порошенка. Було б дивно, якби у владної еліти та представників крупного капіталу таких компроматів не існувало один на одного. Може, дещо з того, що каже Олександр Онищенко про діяльність глави держави дійсно є правдою. Про те, що голосування у Верховній Раді давно перетворилася на торги, відомо багатьом. Те, що депутати можуть отримувати фінансовий стимул за те чи інше голосування, повелося уже доволі давно. Навряд чи ця традиція зникла за наших часів, враховуючи відсутність коаліції як такої. Можливо, Порошенко чи його оточення і справді зацікавлені в контролі над деякими підприємствами. І мають великі апетити. Але і сам автор компроматів Онищенко не є кришталево чистою людиною, а радше зовсім навпаки. І Петро Порошенко та його команда може знайти багато скелетів у шафі мігранта-нардепа. Тому ефективність і результативність нової війни компроматів може виявитися не такою і високою, як дехто очікує. Або ж вона виллється у самознищення обох сторін. Зараз підстав для того, що записи Олександра Онищенка можуть спровокувати нову хвилю суспільних протестів немає. Але ми не знаємо, що є у запасі в цієї одіозної постаті. Можливо, він таки викине на розсуд громадськості щось, що збурить її настрої. А може, це свого роду війна нервів та емоцій. І Онишенко, і Порошенко випробовують один одного, намагаючись з’ясувати, куди далеко зайде та чи інша сторона. І в той же час таємно шукають шляхи порозуміння.
Що можна стверджувати точно, так це те, що нова війна компромату негативно вплине на рейтинги влади, посилить недовіру громадськості до її дій. У суспільстві і так накопичилося чимало невдоволення роботою усіх гілок влади. Бо воно бачить не нову систему відносин, а швидше бажання владних еліт грати за старими правилами. Хоча наші правителі кричать про руку Москви (а вона має місце), але вони забувають, що самі сприяють цій руці своїм небажанням якісно змінювати державу. Тому і з’являються такі особи як Онищенко, які мають можливість зазделегідь втекти, а потім на весь світ розказувати про темні сторони роботи глави держави.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: Пономарь: еще один нож от Китая

Источник