Співпраця з МВФ: зло чи благо

Так сталося, що майже всі українські уряди тією чи іншою мірою співпрацювали з МВФ. Раніше ця співпраця була епізодична і не дуже глобальна. Але з 2014 року Україна міцно підсіла на кредити цієї фінансової установи. У тому році ми отримали від МВФ 4,6 млрд доларів. У 2015 році кредит, наданий Україні, становив 6,5 млрд доларів. А у 2016 році впав до 1 млрд доларів. Загалом же планується отримати 17 мільярдів доларів траншу. Саме кредитні кошти від Міжнародного валютного фонду становлять основу позик, наданих Україні від різних світових установ. Крім того, потрібно вказати і таке: за два роки понад 5 мільярдів доларів, позичених МВФ, пішло саме на погашення попередніх боргів. Урядовці люблять стверджувати, що без зовнішньої допомоги нам не вижити. Якась частина правди в цьому є. Напевно, без кредитів гривня б впала ще більше. Та й золотовалютні резерви опинилися б на нулі. Але влада також і лукавить, коли говорить про те, що без МВФ нам не обійтися. Якби українські уряди працювали ефективніше, якби в Україні не було засилля кланів, то б і кредити МВФ стали не потрібні. По суті ми перебуваємо у пастці. Через корупцію правлячих еліт і небажання робити справжні реформи держава бере кредити, залазить у борги, але економіка від цього не працює краще. І українці не стають багатші. Крім того, така специфічна співпраця з МВФ, яка відбувається у нас, є одним з способів влади виправдати свою антисоціальну політику.
Всі ми чули, що без МВФ українська економіка та фінансова система зазнають краху. Але чули ми і інше. У інформаційному просторі час від часу з’явдяються повідомлення, що для продовження кредитування з боку міжнародних фінансових установ потрібно проводити реформи ще більш ретельно і наполегливо. От тільки під цими «реформами» маються на увазі доволі цікаві речі. Мова не йде про якісь структурні зміни моделі економіки та залучення інвестицій. Влада має на увазі антисоціальні реформи. Ось нам кажуть: МВФ дасть новий транш, якщо ми зменшимо дефіцит бюджету. Але шляхи його зменшення є різні. Дефіцит бюджету можна зменшувати покращенням адміністрування податків, виведенням економіки з тіні, боротьбою з корупцією, поверненням офшорів та стимулюванням розвитку економіки і бізнесу. Але його також можна зменшувати шляхом наступу на соціальні права населення. Зараз знову лунають ідеї про збільшення пенсійного віку. Зрозуміло, що зміна часу виходу на пенсію могла б скоротити дефіцит Пенсійного фонду. От тільки чи заслуговують українці, які і так живуть мало, на таку турботу уряду? Нам кажуть: треба скоротити кількість держслужбовців, бо так хоче МВФ. Але водночас збільшують чисельність поліції або піднімають витрати на утримання парламенту чи Кабміну.
Цікаво, що багато відверто антисоціальних ініціатив уряд подає як ті, яких вимагає запровадити саме МВФ. І нібито такі кроки прописані у меморандумі співпраці між МВФ і Україною. Частина вимог справді має місце. МВФ хоче, щоб дефіцит українського бюджету був невисоким. Щоб досягти цього, треба вживати реальні кроки. Ці кроки можуть бути різні. В тому числі антисоціальні. Але уникнути антисоціальних кроків можливо, якщо влада візьметься за олігархів та корупціонерів. Оскільки ж коаліція, яка перебуває при владі, цього робити не хоче, доведеться розплачуватися простим українцям. МВФ ніколи не був хорошим турботливим батьком. Це фінансова установа, яку цікавить, щоб гроші, надані будь-якій країні, були використані з користю і повернуті з відсотками. Якщо МВФ пропонує нам підвищити пенсійний вік чи провести земельну реформу, то тому, що не бачить інших варіантів. Але ніхто ж не змушує Україну працювати з МВФ. І ці тези – лише набір побажань, а не конкретні зобов’язання. З іншого боку, що поганого в монетизації субсидій? Так само цілком зрозуміло, що робити щось з пенсійним забезпеченням в країні доведеться, оскільки Пенсійний фонд стає великим тягарем. Так само нічого страшного немає у проведенні аудиту Приватбанку міжнародною компанією. Суспільство має знати, який там реальний стан справ. Що нелогічного в тому, щоб укласти реєстр отримувачів соціальних виплат? Всім відомо, що в Україні повно пільговиків. З цим треба наводити лад. Ну а вимога МВФ про початок функціонування антикорупційних судів взагалі шикарна. Аби лише в нас вони працювали так як потрібно. Єдине, що викликає певну дискусію – це вільна торгівля землею сільськогосподарського призначення в нинішніх умовах.
Коли нам кажуть, що здійснювати непопулярні заходи потрібно, бо нам не дадуть кредиту, то відповідальність на цьому лежить на урядовій політиці. Якщо за три роки уряди Яценюка і Гройсмана не змогли оздоровити економіку та підсадили її на голку кредитів, то в цьому винне не МВФ, а саме уряд. Якщо економіка України не зростає так як це потрібно, то частина вини теж лежить на невдалій політиці Кабміну і коаліції, які не спромоглися на якісні реформи. Політика запозичень, яку продовжує нинішня влада призводить до того, що саме кредитори починають диктувати, які саме рішення має ухвалювати уряд. Якщо нинішня влада не спроможна управляти країною без кредитів МВФ, вона напевно має піти у відставку. Оскільки жодна з політичних сил, які формують нинішню владу, не говорили виборцям, що вони будуть керувати державою в борг. Разом з тим, вимоги, які нібито нам диктує МВФ – це не шо інше, як добровільні зобов’язання з боку української влади. Єдиною вимогою ВМФ є збалансування бюджету. Як це робити – це питання суверенної держави, тобто нинішня влада сама визначає джерела доходів та напрями видатків.
Замість того, аби впроваджувати прогресивну ставку оподаткування з фізичних осіб, ліквідувати офшорні схеми, припинити надання преференцій підконтрольним підприємствам, що дає можливість власникам отримувати надприбутки, нинішня влада для фінансування бюджетних видатків вдається до зовнішніх запозичень. Обслуговування та виплата зовнішнього боргу перетворилася на найбільшу статтю видатків держбюджету Його обслуговування в цьому році обійдеться в 111,3 млрд грн, в той час, як в 2016 році ця цифра складала 96,3 млрд – на 15 млрд менше. Це майже вдвічі більше, ніж видатки на фінансування Міністерства оборони, що цілком неприйнятно в умовах війни з Росією. Можливо варто припинити політику продовження запозичень та збільшення держборгу, що веде до державного дефолту та втрати економічного суверенітету.
Стосовно підвищення пенсійного віку та збільшення страхового стажу, то вони автоматично не призведуть до зменшення дефіциту пенсійного фонду та підвищення пенсій. Головним кроком пенсійної реформи має стати запровадження персональної накопичувальної пенсійної системи, яка мотивуватиме українців перейти від уникнення сплати пенсійних внесків до свідомого заощадження на старість. Однак, в рекомендаціях МВФ про це нічого не сказано. Ми маємо розуміти, що наші внутрішні проблеми ніхто за нас не вирішить. Реформи – це не вічні позики і життя у борг. Це все-таки розвиток і ріст економіки, нові правила гри та інвестиції. Співпраця з МВФ – це радше прикра необхідність хворих на корупцію і неефективне управління країн. Хоча і цю співпрацю можна використати на користь, якщо мати справжнє бажання змінювати державу, а не жити від позики до позики.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: Казанский: на Донбассе приведен в действие план Даллеса

Источник