Російські книги в Україні як фактор інформаційно-психологічної війни

Минулого тижня Верховна Рада після довгих вагань ухвалила закон щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту. Мова йде насамперед про книги та підручники, які містять інформацію про імперську велич Росії і обгрунтованість її територіальних претензій щодо України, розглядаючи наші землі як складову Російської держави. Також в Україну не можна буде ввозити книги, в яких є заклики до повалення її влади, пропаганди комуністичного та нацистського режимів, розпалювання національної ворожнечі. І хоча ця заборона не повна і не стосується ручної поклажі у кількості до десяти книг, спікерові Андрієві Парубію довелося ставити це питання на голосування декілька разів, перш ніж набралася достатня кількість голосів. Урядовий законопроект №5114 у другому читанні підтримали 237 народних депутатів. Згідно з прийнятим законом, видавнича продукція, яка виготовлена або ввозиться з території держави-агресора (Росії) або тимчасово окупованої території України, може бути ввезена на митну територію України і поширена на її території тільки за умови наявності відповідного дозволу.
Нарешті на 3 році російської агресії владна більшість зробила крок для захисту українського книжкового ринку від імпорту російської пропаганди. Але це лише крок, адже розповсюдження кремлівської друкованої пропаганди залишається можливим. Більшість депутатів не наважалися підтримати пропозицію нардепів-націоналістів про заборону ввезення будь-якої друкованої продукції з Росії або з тимчасово окупованих територій. Крім того, саме голосування показало велику кількість явних чи прихованих прихильників «руского міра» і російської книжкової продукції в українському парламенті. У «Блоці Петра Порошенка» натиснули кнопку «за» 99 депутатів з 143-ох, у «Народному фронті» 69 з 81-го. Жоден нардеп з «Опозиційного блоку» не підтримав заборону ввезення в Україну книг антиукраїнського змісту. А з груп «Воля народу» і «Відродження» таких було лише по два. «Батьківщина» теж не проявила особливого патріотизму у протидії російському інформаційному впливу: тільки 11 депутатів з 21-го підтримали даний законопроект. У радикалів Ляшка таких виявилось трохи більше. І ще більше – у «Самопомочі». Якщо у парламенті України так багато нардепів не розуміє небезпеки поширення російської пропаганди і її наслідків, значить вони зацікавлені у цій пропаганді. А ми ще дивуємось, чому в нас так багато зрадників. І чому Україна програє в інформаційній війні з Росією.
Сьогодні понад 70% друкованої продукції, що реалізується в Україні, є продукцією Російської Федерації. Раніше ця цифра була ще більша. Для Москви книги ніколи не були просто книгами. Якщо подивитися на інформаційну політику Росії, то вона завжди слідувала чітким критеріям. За останні роки у РФ вийшло сотні книг, присвячених темі України. В багатьох з них автори намагаються представити Україну як частину Росії, яка випадково здобула незалежність. Дехто доводить, що Русь – то російська держава. Що слов’яни після монгольської навали масово переселилися на територію сучасної Центральної Росії. Інші книги присвячені тому, що українців вигадали австрійці, німці і інші вороги Російської імперії. Російські автори серйозно дискутують про те, як вороги Росії придумали українську націю і українську мову. Ніхто з них не ставить під сумнів право Росії на українські землі. А от про голодомор, русифікацію та масове винищення української нації там писати не прийнято. Багато книг також присвячені «злочинам ОУН-УПА». І це не дивно. Для Кремля усі, хто кидав виклик його пануванню і боровся за визволення власної країни, оголошувалися фашистами, нацистами і бандитами.
Революція гідності трактується у сучасній російській літературі як підступний план Заходу завдати удар по російській сфері впливу. Учасники Євромайдану для Москви і її пропагандистів – типові бандити, «фашисти» і радикали. Окупація Криму – це не дії Москви, а масовий рух кримчан, який виник «внаслідок путчу у Києві і повалення там законної влади». Ніяких спецназівців РФ не було, а якщо і були, то основну роботу виконували не вони, а сили місцевої самооборони – ось що можна прочитати у російських книгах на задану тему. Референдум 16 березня 2014 року там трактується як такий, що відповідає усім нормам волевиявлення народу і це не підлягає сумнівам. Також в книгах з Росії часто оспівується мудрість Путіна, який зумів вдало скористатися ситуацією в Україні та виправив «історичну несправедливість з Кримом». Операція в Криму трактується як приклад видатного державного мислення Путіна і як наслідок відродження російської могутності. Натомість конфлікт на Донбасі переважно бачиться російськими авторами як внутрішньоукраїнський, громадянський. Ні про яку військову агресію Росії, на їх думку, мова не йде. Події на Донбасі стали можливі тому, що народ Донбасу «піднявся про бандерівської хунти» у Києві, яка захопила владу. Проголошення ДНР, ЛНР, військові дії на Сході – все це подається як «боротьба народу Донбасу проти українських загарбників-фашистів». При цьому оспівується мужність мешканців ДНР і ЛНР, які «здобувають перемоги в боротьбі з переважаючими силами ворога». Водночас, про те, звідки у простих шахтарів взялися танки, системи ПВО, БТРи, артилерія і системи залпового вогню, чітко не пояснюється. Не може ж російська пропаганда розповісти про те, що російська армія відверто вторглася на Донбас.
Варто зауважити, що в Росії мізки росіянам промивають ще зі школи. В шкільних підручниках, по яких навчаються діти росіян, наперед закладається думка про те, що українські землі це ті самі російські землі. Дивно, але діти там вивчають про існування грецьких міст-держав у Північному Причорномор’ї, про скіфів, готів. Про заснування Києва та утворення Русі. Ще з дитячих років формується думка про те, що усі терени сучасної України були раніше російськими. Тому в Росії є повне право збирати свої землі. А Україна – це тимчасове явище. Імперське мислення росіян має давні витоки. Зрозуміло, що те, що пишуть у російських книгах, підкріплюється пропагандою у ЗМІ і створює подвійний ефект маніпуляції свідомістю мас. А ще гірше те, коли російська друкована продукція безперешкодно поширюється Україною, руйнуючи її основи зсередини. І саме так було впродовж усіх років незалежності України.
Звичайно, хтось може сказати: рішення Верховної Ради недемократичне. Але у нас війна. І інформаційна війна – одна з складових цієї війни. Якщо ми програємо там, то програємо і на фронті. Росія ніколи не діяла однобоко відносно України. Крім військових методів вона намагалась завдати удару по українській свідомості, зробити її вразливою, виховати малороса, який позбавлений національної гідності. І це їй вдавалося непогано. В Росії ніхто не питав дозволу знищувати українські книги в Криму чи в українській бібліотеці в Москві. Забороняти українські видання. Вони просто це робили: палили книги, вилучали їх, закривали українські установи. Тому ми маємо бути послідовні, діяти без сентиментів та не допускати можливості вести проти нас інформаційно-психологічну війну в себе вдома.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: Швеция запретила России строительство "Северного потока-2" из-за аннексии Крыма

Источник