Корупція – найбільший внутрішній ворог України, який знищує основи її економіки, робить українців бідними і нівелює поняття суспільної справедливості. За рівнем цього явища Україна займає провідні позиції не лише у Європі, а й світі. Так, за даними Світового рейтингу сприйняття корупції ми посіли минулого року 130 позицію з 168-ми. Стан справ з корупцією в Україні дуже схожий на такі держави світу як Камерун, Парагвай, Нікарагуа, Непал, Мадагаскар, Нігерія, Таджикистан, Бангладеш, Гвінея та Кенія. Навіть в таких державах світу як Росія, Гватемала, Сьєрра-Леоне, Танзанія і Пакистан з корупцією боряться дещо ефективніше. На жаль, позитивна динаміка в протидії корупціонерам в нашій державі поки що майже відсутня. Сучасна розвинута та ефективна держава неможлива без прозорих механізмів роботи державних органів, які не просто декларують, а реально ведуть боротьбу з корупціонерами усіх рівнів.
Те, що хвороба корупції носить у нас хронічний характер і проникла у всі інститути, свідчить перший етап подання е-декларацій. Антикорупційна реформа в Україні, яка зобов'язала чиновників задекларувати своє багатство онлайн, показала величезну різницю між багатством політиків і тих, кого вони представляють. Готівкові запаси членів уряду, нардепів, чиновників різних рангів вражають. Коли міністр економіки каже, що близько 60% економіки у тіні, то це можна пояснити кількістю готівки, зареєстрованої державними службовцями, чиновниками і депутатами. Тепер зрозуміло, де і хто зберігає доходи, отримані сумнівним шляхом. Якщо б рівень корупції у нас впав хоча би у 2 рази, державний бюджет України виріс би на 100%. Якщо б конфіскувати усе незаконно нажите посадовцями, або хоча б змусити їх поділитися половиною своїх отриманих корупційним шляхом багатств, економічно ситуація в країні значно б поліпшилась. А головне у суспільстві з’явилось би почуття справедливості і хоч якийсь страх у можновладців. Але поки що ми маємо доходи, які дивним чином уникають оподаткування, виводяться в офшори, перетворюються у об’єкти нерухомості, коштовності та інші цінності. На жаль, задеклароване – це лише вершина корупційного айсбергу. А скільки народних депутатів, чиновників, суддів та прокурорів переписали своє майно на бабусь і дідусів, тіток і дядьок, кумів, сватів і кузенів? Таких дуже багато.
Наступним кроком після оприлюднення електронних декларацій мала б стати перевірка законності походження задекларованих статків і, якщо вони виявляться не підтверджені, має бути застосована майнова люстрація та відповідні статті кримінального кодексу за корупційні діяння. У будь-якій нормальній країні результати е-декларування цілком можна було би прирівняти до публічного повідомлення про злочин. Але в Україні з цим великі проблеми. Той факт, що стаття про незаконне збагачення жодного разу не була застосована після Революція Гідності, найкраще свідчить про повну відсутність політичної волі у вищого керівництва України змусити чиновників, які двадцять років грабували країну, заплатити за рахунками. Навпаки, жоден чиновник з попередніх урядів, нардеп чи інший високопосадовець так і не був покараний за корупцію. Так, проти декого порушено кримінальні справи. Дехто перебуває у «бігах». Але всі вони успішно уникають реального покарання у вигляді позбавлення волі.
За законом ті ж електронні декларації мають перевірити у Національному агентстві з питань запобігання корупції. Якщо встановлять невідповідність, тоді порушать кримінальну справу. Але коли почнеться сам процес перевірки, невідомо. Як і те, скільки він триватиме. Так як сама кількість декларацій велика (понад 100 тисяч), то при нинішніх методах роботи наших антикорупційних органів перевірка може тривати роками. Дивним є те, що українське суспільство, журналісти та громадські діячі чомусь легко побачили велику кількість можливих корупційних джерел походження багатств у більшості народних депутатів, частини членів уряду, очільників місцевих громад, суддів та прокурорів різних рівнів. А от органи, покликання яких боротися з корупцією і притягувати порушників до відповідальності, проявляють дивну повільність і пасивність. Та принципово не поспішають побачити підстави для перевірок.
Аналіз роботи антикорупційних органів України свідчить про те, що вони не повністю виконують взяті на себе зобов’язання. Деякі справи нібито порушуються. Але жодні з них не доведені до логічного завершення. Професіоналізм борців з корупцію лишає бажати кращого. На словах влада декларує повну незалежність НАБУ, НАЗК, Антикорупційна прокуратура, СБУ і Генпрокуратури. Насправді ж усі ці органи більшою чи меншою мірою залежні від влади. А сучасні правлячі еліти України формувалися на корупційних засадах і більшою чи меншою мірою пов’язані з різними схемами. Саме це пояснює той факт, чому в нас немає справ проти представників нинішньої коаліції, команди президента, колишнього і поточного глави Кабміну і навіть екс-«регіоналів», які тепер перебувають провладних депутатських групах. Про низькі темпи антикорупційної боротьби свідчить той факт, що суспільство не вірить у неї. Чи багато українців вірить у те, що хтось буде розслідувати можливі махінації Арсенія Яценюка, Арсена Авакова та наближених до них нардепів? Чи вірить хтось у те, що будуть розслідувати наявність корупції в оточення президента Порошенка? Так само мало хто сподівається на те, що антикорупційні органи будуть розслідувати офшори наших чиновників. Чи те, як олігархи через різні схеми грабували і продовжують грабувати Україну, виводячи гроші та приватизовуючи за безцінь підприємства.
На жаль, рівень корупційної боротьби поки що так і не вийшов за межі піару. Саме тому у нас такі результати. Бо влада хоче передусім показати видимість самої боротьби. Створити у суспільстві штучне переконання, що щось таки робиться. Що президент, парламенті і уряд докладають зусилля для знищення корупційного монстра. Їм не все вдається. Чомусь відомі корупціонери, проти яких іноді висовують звинувачення, встигають покинути Україну. Або ж їх відпускає суд. Але ж влада старається! Чому так відбувається? Скоріше всього тому, що сучасна еліта більше зацікавлена у збереженні певних схем, ніж у їх ліквідації. Як би там не було, вона походить з минулого і живе корупційним минулим. Бо якісної зміни еліт після Революції гідності у нас ще не відбулося. Обличчя частково змінилися. Але вихідців з старої системи кланово-олігархічно-корупційних зв’язків залишилось критично багато. І вони робитимуть все для того, щоб системно корупція так і не була покарана.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: «Ветерани ДНР» не хочуть більше воювати проти українців
В Днепропетровской области после атаки РФ горят «АТБ» и многоквартирный дом
Ночью 20 октября российская армия атаковала Днепропетровскую область: под ударом, в частности, оказался Синельковский район, где враг попал по объектам...
Read moreDetails
