Як ви думаєте, чим нині зайнята медична спільнота після голосування парламентом 8 червня у першому читанні законопроекту 6327? Йдеться про голосування за «Проект Закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Думаєте, люди у білих халатах стурбовані порушенням Конституції України чи може вони усвідомили небезпеку власного фінансового благополуччя і, переймаючись своєю долею, активно працюють з депутатським корпусом та намагаються вправити мізки МОЗ? Помиляєтесь, медична спільнота заходить по другому колу святкувати день медичного працівника.
Цікаво, що цей пережиток комуністичного маразму відзначають люди, які вимагають декомунізації Основного Закону в частині медичного забезпечення, називаючи «49-у» популістською.
Може для когось буде новиною, але варто нагадати, що лікарі виступають проти «49 статті». Про це стало відомо випадково, у 2009 році. Наприкінці свого правління Віктор Ющенко, після створення 27 грудня 2007 р Національної конституційної ради, вирішив відправити емісарів в організовані колективи з метою з’ясовувати які зміни простий народ хотів би внести до Конституції. Можливо гарант очікував почути від бюджетників щось приємне для свого вуха, а може просто імітував демократичний процес. Але ескулапи не попросили посилення президентської влади, а загадали переможцю національних визвольних змагань 2004-го відмінити «49-у». Просто Андрійович про це нікому не сказав.
Як ви думаєте, а чим зараз зайнятий МОЗ? Ну, поки люди у білих халатах смажать шашлики на природі та розливає в одноразовий посуд різні напої. А МОЗ готує презентації про «світле» майбутнє та роз’яснює «на пальцях» про суть реформ. А ще МОЗ спростовує «міфи» у дуже оригінальний спосіб – відвертою брехнею. Але МОЗ не знає, що роз’яснення реформ можна провести не лише «на пальцях». Роз’яснення реформ, наприклад, можна провести за допомогою алегорії – способу двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. І це буде набагато ефективніше для всіх: і для тих, хто підтримує реформи, але не згодний з МОЗ і для тих, хто підтримує і реформи і МОЗ.
Одне гонорове плем’я, яке проживало у вишневих садах, раптово залишили поневолювачі, передавши у спадок систему транспортних комунікацій, такий сякий автопром з відповідною освітньою базою та безліч різних типів автомобілів, автобусів, мотоциклів.
Як тільки у автомобільних баках закінчилося пальне, зупинилися карети швидкої допомоги, шкільні автобуси, громадський транспорт тощо. Менеджери середньої ланки, переодягнені у вишиті сорочки, почали гуртуватися та обговорювати проблему. Самі сміливі з вольнолюбивих наважилися підійти до новоствореної «національної» політичної еліти і допитливо так, заглядаючи в очі сказали, що вони знають як привести в рух автомобілі по всій країні. Для цього треба віднайти першу передачу, бо вони точно знають, що всі автомобілі рушають з першої передачі. Чуваки на Бентлі сказали, що це дуже вірний хід думок і дали рознарядку Академії Автомобільних наук та докторам автомотонаук в усіх навчальних закладах розпочати наукове вивчення цього питання.
Випускники автомобільних та інших університетів проявили юнацьку активність та мотнулися за кордон, аби розповісти іноземним донорам про українські проблеми з автотранспортом. Іноземні добродії пройнялися автопроблемами і їх урядові та неурядові структури почали виділяти грантівські кошти на пошук першої передачі в автомобілях, оскільки майже 100% водіїв рушають з першої передачі.
Ні, безперечно академіки з професори та всі менеджери середньої ланки чудово знали, що в автотранспорт треба заливати бензин, і ніяка перша передача тут ні до чого, але вимагати бензин у начальства вони не могли – не дозволяло виховання. Не може вихована людина напружувати начальство. Начальство також оцінило турботу про нього і дозволило академікам, професорам та менеджерам середньої ланки «стріляти» бензин у школярів, вагітних та калік. Паралельно відбувався пошук першої передачі у автомобілів, котрі не їздили з-за відсутності пального у баках, шляхом їх поетапного розбирання. В процесі розбирання комусь дістались колеса, комусь двигун, комусь сидіння. Процес «пошуку» першої передачі по країні закінчився руйнуванням великої кількості автотранспорту. Після цього в країну запросили жінку, яка народилася в автомобільній столиці світу Детройті. Вона сказала, що процес пошуку першої передачі успішно завершений і нарешті випала нагода «синхронізувати медицину з реальністю» переспрямувавши всі бюджетні кошти, які були розмастяні тонким шаром по всіх гаражах країни на ті автомобілі у яких найдовше шукали і нарешті знайшли першу передачу. Байдуже, що вони без коліс та двигунів.
Ну, а тепер для тих, хто не розуміє алегорій і хто голосує в парламенті за «мозівські» законопроекти, вважаючи, що він дає старт «реформам». Просто і прямо.
Профільний комітет ВР України, очолюваний Ольгою Богомолець, справедливо звинувачують у тому, що він нічого не пропонує, а лише вставляє палки в колеса реформаторам. Грантоїдські організації навіть почали збирати якісь підписи та звернулися до Порошенка, аби той погнав з Ольгу Вадимівну з керівництва комітетом. У чому полягає проблема. Вся справа у тому, що керівництво комітету чудово розуміє, що розмиття фінансування по всіх рівнях медичної допомоги пов’язано з браком коштів. Це робиться, навіть не для того аби щось замаскувати, а для того, аби всім дати по трохи. Трошки амбулаторіям, трошки районним та обласним лікарням, трошки інститутам пульмонології, нейрохірургії й таке інше.
Спроба сконцентрувати фінанси в одному місті походить від намагання завести жалюгідні кошти в місце, де на думку найманих реформаторів, медицина є дешевою. Таким місцем в їх уяві є первинний рівень медико-санітарної допомоги, де мають знаходитися диво-фахівці – сімейні лікарі. Раніше, такі люди, наприклад, як нинішній міністр соцполітики Андрій Рева, розповідали, що первинний рівень – це той рівень, куди звертається 95% всіх пацієнтів. Нині ця цифра змінилися до 80% і представляється як бажаний орієнтир. Бажаний, оскільки в Україні за даними реформаторів на первинний рівень звертається лише 20%.
Для того, аби досягнути бажаних 80% влада МОЗ пропонує відібрати кошти з вторинного та третинного рівнів, запровадивши співоплату, і переспрямувати ресурси на первинний рівень. Саме для цього затіяна епопея з госпітальними округами запровадження спів оплати, всілякі зелені, сині та червоні списки та інші «далекоглядні» кроки.
Профільний комітет розуміє, що подібна турбота про бідних пацієнтів обернеться для цих же бідних катастрофою, оскільки реальний сектор хоч якогось медичного забезпечення локалізований на вторинному рівні – у районних лікарнях.
Однак аби сказати про це і запропонувати альтернативу необхідно стати на горло власній пісні, яку опоненти реформ МОЗ співали не одне десятиліття в рамках пошуку «першої передачі» в автомобілі, знаючи, що авто потрібно пальне і масло, для того аби він кудись їхав і заробляв для себе.
Треба розуміти, що нинішня команда Супрун нічого такого незвичайного не робить, вона продовжує політику колективного Миколи Єфремовича Поліщука, у тому числі і всіх тих, хто сьогодні критикує МОЗ, використовуючи схоластику напрацьовану в рамках зручної для політичної влади моделі реформ, починаючи з часів Леоніда Кучми.
На сьогодні просто треба визнати, що первинний рівень медико-санітарної допомоги в системі Семашко був завжди, і якість його було на порядок вища ніж у Європі. А непомітний він був тому, що медична сфера, як і всі інші сфери, були декомерціалізовані, а сама система була так званою інтегрованою моделлю медичного забезпечення. І тому нічого роз’єднувати було не потрібно.
Первинний рівень медико-санітарної допомоги на Заході є окремим і легко візуалізується, оскільки він є похідним ринку. Первинний рівень – це ні що інше як медицина простих випадків. Прості випадки обслуговують слабкі лікарі, які сформувалися шляхом відсіву в процесі конкуренції за змагання займатися складними випадками і більше заробляти. Вартість медичної допомоги на первинному рівні є дешевшою, тому що це прості випадки, які обслуговують слабкі лікарі. Будь-який складний випадок можна спростити, якщо у пацієнта або держави немає коштів на лікування. Тому первинний рівень – це медицина для бідних та незаможних.
Первинний рівень в радянській медицині був завжди як і перша передача в автомобілі. Він знищений відсутністю фінансування та нелегальним ринком, який відібрав ресурсних пацієнтів на вторинний рівень, а не заможних відправив в інтернет або одразу до аптеки. І про це знають всі, навіть нова «молода команда». Ольга Стефанишина, яка зараз пише роз’яснювальні статті та ініціює кампанію проти Богомолець знає це дуже добре.
В газеті «День» від 31 березня вона розповіла, що за даними Київського міжнародного інституту соціології 52% хворих не звертаються до лікарів взагалі. «…Вони лікуються самостійно. Це пов’язано як з недовірою до лікарів, так і з поганим доступом до лікування. При цьому ми побачили, що одним із «лікарів» для пацієнтів є інтернет. Велика кількість людей читають там відгуки про той чи інший препарат, самі ставлять собі діагнози і самі себе лікують. 20% хворих намагаються вилікуватися народними засобами, використовують всілякі немедичні речі. А майже 50% відмовляються від лікування просто тому, що не мають грошей».
Таке одкровення ставить кілька запитань: куди збираються перерозподіляти кошти і для чого організувати кампанію вибору лікарів та укладання з ними угод? Адже всім очевидно, що ніхто з лікарів не укладе ніяких 2000 угод. Більше того, намагання перейти на диференційовану оплату праці не просто висміює державну фінансову неспроможність (реально на рік на одного пацієнта необхідно сума у 20 разів більша), вона показує нерозуміння принципів солідарного забезпечення, — 210 чи 310 грн працюють лише тоді, коли 9 з 10 громадян, на які виділені такі кошти, не звернуться за медичною допомогою взагалі. Те, що говорить Сергій Березенко, зокрема і про неможливість лікаря відмовитись від договору з пацієнтом, свідчить про повну інтелектуальну неспроможність в медичному питанні найбільшої фракції парламенту – БПП.
Підведемо підсумки. Ситуація з медичною реформою зайшла у повний тупик. З одного боку ми маємо абсолютно некомпетентний МОЗ, який виконує абсолютно дурнуваті вказівки Президента країни та міністерства фінансів, з іншого боку – маємо Комітет ВР України з питань охорони здоров’я, який просто намагається це все зупинити, насправді не пропонуючи нічого, оскільки є джерелом або несе солідарну відповідальність за схоластику породжену угодовською політикою попередніх десятиліть взяту на озброєння нинішніми реформаторами.
Так, зараз відбуваються спроби і робляться не бувалі за сміливістю кроки сказати неприємні речі вищій політичній владі народними депутатами Мусієм та Богомолець, але, по-перше, вони половинчасті, по-друге, вони нівелюються репутаційними проблемами і, як наслідок, браком довіри.
Голосування за законопроект 6327 – це акт відчаю, який чомусь трактується як старт реформ. Це все одно що у приміщені, яке потребує заміни пічної системи опалення та алюмінієвої електропроводки розбити молотком вікна та шиферний дах і оголосити це все стартом ремонту, не маючи ні грошей на труби та мідні дроти, не маючи зеленого поняття в електриці та теплоенергетиці.
Цілком можливо, що рано чи пізно, хтось у якійсь формі визнає помилки народжені боягузтвом і ми більше не будемо розбирати на запчастини автомобіль для того, аби відшукати у ньому першу передачу замість того, щоб залити в бак бензину. Але це ще нічого не означає. Справжні реформи в медичній сфері почнуться з принципів та ціннісних орієнтирів, які найдуть своє відображення у новій редакції ст..49 Конституції України та укладені нового суспільного договору.
Інакше у нас і надалі однією рукою будуть проводити децентралізацію й на словах віддаватимуть медичну субвенцію до територіальних громад, а іншою – створювати монополії на зразок Національної служби здоров’я, яка централізовано буде вирішувати кому дати медичну субвенцію, а кому ні. Або для лікування незаможних верств населення сімейних лікарів адміністративно переводитимуть у статус ФОП із забороною відмовлятися від обслуговування пацієнтів.
Так що на нас чекає велика робота, і крім нас її ніхто не зробить. Наміри політиків не можливо замінити моделями організації медичної допомоги, а статтю Конституції обійти юридичним словоблуддям про розмежування медичної допомоги та медичної послуги. Треба нарешті визнати, що весь попередній медичний дискурс породжений боягузтвом медичної еліти та прагненням політичної еліти не заплатити.
Даний текст прошу вважати офіційним привітанням з Днем медичного працівника.
Новости
