Українська національна віра в чарівного принца, іноді змінюється на віру в чарівну паличку. Коли самопроголошені лідери розчаровують, то тоді залишається вірити в громадські ради, НАБУ, САП, антикорупційний суд, чи як в нашому випадку в виборчу систему з відкритими списками. Люди щиро починають вірити в те, що створення якоїсь організації чи прийняття якогось закону відразу все вирішить. Всяка віра тримається на міфах, то ж і в нас без міфів не буває. Так за короткий час, ідея впровадити відкриті списки на виборах до парламенту обросла взагалі не притаманними їй міфами про знищення корупції, прихід до влади нових партій та політиків.
Справа в тому, що виборча система апріорі не бореться з корупцією і не створює переваг для конкретної групи, бо в такому випадку це вже не демократія. Ключове завдання виборчої системи полягає у більш точному представництві інтересів виборців. Якщо ми будемо виходити саме із такого завдання виборчої системи, то відкриті списки слід буде визнати значно точнішими з точки зору голосів виборців, ніж пропорційна чи мажоритарна система. Виборець може вибрати і партію, і її представника. Таким чином, він голосує за певну політичну програму, і за того, хто буде її реалізовувати. Така система є кроком вперед.
Але відкриті списки не мають нічого спільного із боротьбою з політичною корупцією чи непотраплянням в парламент одіозних осіб. Навпаки, як ми побачимо далі, саме така система створює ризики простішого підкупу виборців, і ще легшого потрапляння в парламент олігархів і корупціонерів, а також загрожує реваншем старих регіоналів.
За вихідні умови я взяв законопроект 1068-2 авторства В. Чумака, Л. Ємця та інших, де пропонується ввести виборчу систему з відкритими регіональними списками. Така система передбачає прохідний бар’єр 3%, обмеження політичної реклами на телебаченні до 100 хвилин, регіональні виборчі округи. За цим законом, партія затверджує національний список, а потім з нього роблять регіональні. Виборець в бюлетені ставить номер партії і кандидата, потім голоси сумуються, визначається кількість мандатів для партії, і тоді мандати діляться по регіонам, в яких депутатами стають ті, хто набрав найбільше в регіоні.
Антон Яценко і «пройду при любой системе»
На днях «хресний батько» тендерної палати Антон Яценко відповів журналісту Олексію Шалайському, що він при будь-якій системі стане депутатом. Останній засумнівався, що це можливо при відкритих списках. Давайте порахуємо чи був не правий одіозний політик. Отже, на виборах 2014 року Антон Яценко набрав 49 тисяч голосів. Це перший результат в Черкаській області, і 12 результат по країні вцілому. Найближчий конкурент по області набрав 35 тисяч голосів, а другий кандидат на окрузі – всього 11 тисяч. З позиції цих цифр можна сказати, що Яценко тотальний переможець по голосам. В даному випадку мова навіть не йде про список партії, де зрозуміло, що його результат виглядав би ще більш вражаюче. Чим заслужив таку народну любов творець однієї з найбільших корупційних схем – думаю пояснювати не треба.
Але є ще один важливий аспект чому при відкритих списках Яценку стане легше здійснювати підкуп виборців, ніж за чинної системи. В сучасній системі підкуп треба здійснювати в окрузі на 156 тисяч виборців, а за нової системи у всій черкаській області, де понад 1 млн виборців. Зрозуміло, що скупити 10 тисяч голосів в мажоритарному окрузі, так, щоб це не помітили правоохоронці і спостерігачі, значно складніше, ніж в цілому по області, де мало помітною може бути і сума в 100 тисяч.
Для повного фул-хаузу Антону Яценку треба вирішити ще питання партії. І тут в нього цілих дві опції. Перша, класична – прикупити місце в прохідній партії. Так, саме прикупити, тобто при системі відкритих списків продаж місць в списках нікуди не дівається, і розмови про знищення корупції – всього лише розмови. Можливо великі партії як БПП, знехтують пропозицією Яценка, але для інших партій, яким потрібно подолати 3%, аргументом може бути не тільки фінансова пропозиція, а й самі голоси кандидата. Друга опція – це створити власний політичний проект, в який додати ще кілька одіозних корупціонерів, і спробувати отримати золоту акцію у парламенті. Візьмемо явку минулих виборів по країні – 16 млн виборців, з яких 3% складає 480 тисяч. Не так вже і багато в масштабах країни, коли тільки один кандидат може дати 10% від цієї кількості? А прибутки у вигляді «золотої акції» в парламенті можна отримати дуже швидко.
Нажаль, система відкритих списків ніяким чином не зменшує корупцію. Ще одним додатковим фактором, який буде стимулювати підкуп виборців є обмеження політичної реклами, що передбачено в законі. Візьмемо, наприклад, «Сильну Україну» із свого виборчого фонду партія офіційно витратила 58 млн грн на ЗМІ. Незважаючи на такий великий бюджет (а реальний був значно більший) партія не потрапила в парламент. Відповідно, обмежуючи можливість партії тратити в майбутньому кошти на телебаченні, ми мотивуємо її вдаватись до більш надійних схем отримання результатів – підкуп виборців. Загалом тенденція створення мережевих структур підкупу виборців буде набувати все більших масштабів, в тому числі за результатами виборів в Чернігові, де випускник школи Черновецького Сергій Березенко «відомим» чином переміг гречкосія Генадія Корбана.
Реванш
Політика в Україні глибоко персоналізована. Виборцю не цікаві бренди – йому потрібне прізвище, саме тому у нас так багато партій «імені себе». Ця ж тенденція зберігається і під час виборів, а саме мажоритарник від партії часто набирає більше ніж партія. Це пов’язано з тим, що партія для перемоги на мажоритарному окрузі шукає важковаговика: місцевого підприємця, мера, чи місцевого авторитета. Втім, якщо у більшості партій є певний баланс національного і регіонального рівня, то одна партія побудована в першу чергу на регіональних важковаговиках – «Опозиційний блок».
Через Майдан та війну на Сході вибори-2014 не можуть чітко показати наскільки результат мажоритарників Оппоблоку переважає результат партії. Як приклад, в Дніпропетровській області кандидати Шпенов та Мартовицький набрали 26 тисяч і 40 тисяч голосів відповідно, тоді як Оппоблок на цих самих округах набрав 19 тисяч і 32 тисячі голосів. Така ж тенденція зберігається і на місцевих виборах, як наприклад в Маріуполі, де кандидат в мери Вадим Бойченко набрав 72,8%, а оппоблок – 63,87%. Тобто система, за якою виборець голосує за прізвище і партію, дасть значно більше голосів.
Проведення наступних виборів за системою регіональних відкритих списків створює найкращі передумови для перемоги саме колишньої партії регіонів, в особі її тепер нових проектів.
Рішення проблеми
Тенденція боротися з корупціонерами не через суд і покарання набирає нездорових обертів в Україні. На всіх рівнях реформ процедури підбору людей ускладнюються саме для блокування того, кого в ЗМІ охрещують корупціонером. Така суспільна люстрація сама по собі є досить позитивною практикою, оскільки передбачає активну громадянську позицію. Але разом з тим, реформи не можуть робитись з оглядкою на ризик потрапляння корупціонера на посаду. Суть в тому, що корупціонер має сидіти в тюрмі! І саме це є точкою прикладення зусиль, якщо ж людину посадити не вдається, то вона є невинною, незалежно від особистих почуттів. Це називається верховенство права.
Причина значної корупції на виборах в Україні пов’язана не з типом виборчої системи, а з таким милозвучним для корупціонерів поняттям як депутатська недоторканість. Саме недоторканість мотивує викидати мільйони доларів на виборчі кампанії того ж таки Антона Яценка, а зовсім не бажання представляти інтереси виборців. Недоторканість породжує замкнуте порочне коло, коли корупціонер заробляє мільйони, тратить їх на вибори, захищений мандатом, продовжує заробляти. Тому виключно скасування недоторканості демотивує витрачати мільйони на виборчі кампанії і створить передумови для конкуренції ідей.
Новости
