Україна – потенційно одна з найбагатших країн світу. Значна площа, сприятливі умови для потужного аграрного сектору, великі природні запаси, доволі освічені громадяни, потенціал промислового і науково-технологічного розвитку і непоганий клімат. Все це дає вагомі переваги в сучасному конкурентному світі. За грамотного управління державою Україна могла б претендувати на провідні позиції серед економік світу, бути науково-технологічним лідером і навіть геополітичним гравцем, який визначає напрям руху світової цивілізації. Але поки що бачимо зовсім іншу картину. Країна перебуває у списку держав третього світу. Економічний потенціал не використовується. Триває демографічна криза. Корупція роз’їдає українське суспільство. І на цьому фоні незаможного існування більшості українців спостерігається захмарно високий рівень життя вузького прошарку населення – правлячих політичних і економічних еліт.
Світ не може існувати і розвиватися без конкуренції. Так само природнім явищем є різниця у рівні доходів різних верств населення. Хтось має більше талантів, наполегливості, інтелекту чи самодисципліни, щоб претендувати на вищий рівень заробітків і життя. Хтось є аутсайдером. І різниця в доходах між найбіднішими та найбагатшими прошарками громадян – це типова реальність, яка стимулює громадян до саморозвитку. От тільки мова йде про рівень цієї різниці. У більшості країн Заходу доходи 10% найбагатших і найбідніших верств різняться максимум у 5 – 10 раз. В Україні ж ця цифра значно вища. Складається думка, що наша еліта живе за іншими правилами. В іншому паралельному світі, де не діють загальні правила заробляння грошей, збагачення і оцінки твоїх вмінь та талантів.
Коли в Україні під тиском Заходу і громадської думки таки запустили електронне декларування, суспільство було шоковане стилем життя своєї владної еліти. У 21-му столітті в Європі ніде не можна побачити таку прірву між посадовцями та населенням. Між олігархічним бізнесом та рештою громадян. Виявляється, що нам постійно брехали, нарікаючи на те, що у держави немає грошей. Що всі мають затягнути пояси і терпляче чекати на появу совісті у можновладців. Задекларованих сум коштів, які лише народні депутати тримають готівкою в себе вдома вистачило би на третину бюджету такої країни як Молдова. Стиль життя феодалів, земельні ділянки, розкішні палаци, квартири, колекції, авто – усе це докази морального розкладу правлячих еліт. Не дивно, що Україна перебуває у переліку найбідніших держав Європи і відкинута за рівнем розвитку до Африки. За це треба сказати «велике спасибі» владі та олігархічним кланам, які вже багато років поспіль працюють на себе.
В Україні проблема відсутності еліт, здатних ставити на перше місце інтереси нації та держави, мислити глобально і стратегічно, існувала давно. На жаль, історично так склалося, що українські політичні та економічні еліти перебували під тиском країн-поневолювачів. Спочатку Речі Посполитої. Потім Росії у її різних формах – Московського царства, Російської імперії, СРСР. Зрозуміло, що загарбникам України самостійна самодостатня еліта у своїх колоніях не була потрібна. Тому вони добре попрацювали над її асиміляцією або ліквідацією. Не дивно, що коли на початку 20-го століття в українців трапився шанс здобути незалежність і розбудовувати свою власну національну державу, вони не змогли ним скористатися. В той час як інші народи Східної Європи, в тому числі такі нечисленні як литовці, латиші, естонці, фіни, чехи, болгари та інші – змогли. А все значною мірою тому, що українці виявилися позбавлені еліти, здатної адекватно реагувати на події того часу.
Дивна лояльність українських еліт до Росії, їх незрозумілі ілюзії щодо побудови рівноправних стосунків з Москвою, їх небажання називати речі своїми іменами, вводити візовий режим чи дієві санкції проти агресора сформувалися давно. Сто років тому більшість діячів Центральної Ради і УНР були переконані, що Україні достатньо і автономного статусу в складі Росії. Що незалежність і самостійність – це не ті цінності, які є необхідною умовою для повноцінного розвитку потенціалу української нації. В той час як російські війська захоплювали українську територію, більшість української верхівки все ще вірила в дружбу з Москвою. Фатальна неспроможність еліт мислити за рамками автономного існування мала катастрофічні наслідки для України у 20-му столітті. А подальші репресії комуністичного режиму остаточно знищили справжню українську еліту, залишивши переважно пристосуванців, зрадників і тих, хто не уявляв собі життя за межами «руского міра».
Тому коли Україна здобула незалежність, вона практично опинилась без нормальної державотворчої еліти. Владу швидко здобули ті, хто раніше був колоніальною радянською елітою, залежною від Москви. А також ті, хто не мав особливих моральних принципів, дерибанячи державні підприємства, майно та наживаючи первісний капітал. Згодом відбувся процес зрощення колишньої компартійної номенклатури з баригами та формування олігархату, який і посів провідне становище в державі. Політична влада зрослася з «грошовими мішками». Так і утворилася правляча еліта, яка сьогодні декларує частину того, що було «нажите непосильним трудом».
В чому проявляється моральна убогість нинішніх еліт? В тому, що вони побудували таку систему, в якій можуть розкошувати, в той час як народ веде боротьбу за існування і шукає заробітку за кордоном. Якби в нас була нормальна еліта, хіба б вона не думала в першу чергу про те, як побудувати розвинуту сучасну країну? Але основні ідеї, якими живуть ті, хто керує Україною, полягають у площині власного самозбагачення. А ще – вмінні брехати виборцям про свою чесність і переживання за долю простого народу. Електронне декларування чітко показало, що в нас існує дві країни. Одна працює, намагається будувати власну справу, розвивати бізнес, шукає кошти на прожиття, турбується про армію. А інша наживається на загальній бідності, тримає мільярди в себе вдома чи на офшорах та розказує різні побрехеньки. А під час виборів купує бідний електорат через благодійні фонди та різні подачки, щоб отримати можливість знову його грабувати.
Убогість еліт також полягає в тому, що вони, маючи на руках величезні гроші сумнівного походження, навіть не вклали їх у розвиток країни. Українські олігархи не можуть похвалитися передовими технологіями на своїх підприємствах. Вони мало інвестують у свою країну і навіть проводять більшу частину часу поза нею. Їх не цікавлять нові підприємства, де працівники отримують високу зарплату, дослідження у галузі медицини, відновлювальних джерел енергії, штучного інтелекту. Їх цікавить лише можливість викачувати сировину з держави і залишати її у ролі сировинного придатку. Тому-то Україна і не може похвалитися сьогодні передовими позиціями у світовій економіці та високим рівнем життя населення. Зрозуміло, що поки в Україні не зміниться правляча еліта, говорити про серйозні прориви держави не варто. Світогляд старих еліт суперечить самому поняттю розвитку країни. Він прирікає її громадян на бідне існування. Бо хоча українські можновладці можуть похвалитися рівнем життя, якому можуть позаздрити найбагатші люди світу, їх моральний рівень досі перебуває в убогому стані.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: Пионтковский: ждем начала грандиозного спектакля
Коллаборационистку, которая передавала данные о ВСУ, россияне убили после того, как она отработала свое
В Херсонской области коллаборационистка Любовь Тимчак, которая добровольно пошла служить оккупантам, постигла закономерная судьба. Она предала Украину, возглавила незаконную администрацию,...
Read moreDetails
