Чергова відставка чергового командувача об'єднаним угрупуванням російських військ в Україні демонструє не лише невдачі армії, а й глибоку недовіру до військових з боку політичного керівництва країни або, якщо бути точним, з боку фюрера.
Фюрер спочатку створює нефункціонуючу корупційну вертикаль, в якій можуть утриматися лише відверті нікчеми та пристосуванці, злодії та пройдисвіти, бандити та викрадачі людей. У погонах та без. Потім фюрер ставить перед цією зграєю нікчем завдання завоювати і знищити найбільшу державу в Європі. Коли у них не виходить, він починає судомно тасувати генералів, намагаючись зрозуміти, яка ж карта козирна в цій колоді шісток, пише у своєму блозі журналіст Віталій Портников, інформує UAINFO.org.
Нічого нового у цьому немає. Гітлер вважав, що легко розгромить Сталіна ще й тому, що Сталін саме перед нападом позбавився останніх боєздатних маршалів, а потенціал нових радянських командирів був зовсім не розкритий. Але і Гітлер перед війною активно позбавлявся всіх тих німецьких воєначальників, які були впевнені в приреченості війни на декількох фронтах і вважали, що у Німеччини просто не вистачить ресурсів — ні людських, ні технічних.
Читайте також: Фесенко: Путін і путінська Росія стали спадкоємцями Гітлера і фашизма. Рашизм — це фактично нацизм XXI століття
Гітлер не хотів мати справу з реальними фактами та цифрами і не хотів мати справу з людьми, які йому про ці реальні факти та цифри розповідали. Зрештою, він не довіряв генералам взагалі і сам очолив командування армією.
Сталін, між іншим, також. Просто Сталін мав набагато більше можливостей, ніж Гітлер, наблизити реальність до своїх бажань. Він мав більше людей і не мав жодної потреби їх щадити. І він мав західну підтримку. Однак недовіра до військових об'єднувала диктаторів.
При цьому – не забуватимемо – у обох був військовий досвід. Так, не генеральський, але був. Гітлер завершив Першу світову війну єфрейтором. Сталін був членом реввоєнради кількох фронтів громадянської війни. Його військовий досвід важко назвати вдалим — але все ж таки він був. І Гітлер, і Сталін знали, що таке війна.
Путін – ні. Ніколи ніде не служив, не воював. Як, втім, і Шойгу. Можна уявити, як ця парочка зневажає військових, навіть найпослужливіших. Можна уявити, як Путін щиро дивується, чому його генерали не можуть виконати таке просте завдання – взяти якийсь там Київ із Одесою та Харковом. Чому замість Одеси та Харкова вони вже майже рік тупцюють під Бахмутом! Які ідіоти!
Тому ситуація рухається цілком передбачуваною траєкторією бункера. Після чергового перетасовування генералів операція віддана під особисту відповідальність начальника Генштабу, стратега та лизоблюда. Коли не впорається начальник Генштабу, доведеться призначати міністра оборони – бо важко уявити, що на зміну голові Генштабу знову прийде один із його безпосередніх підлеглих. Ну, а потім головою операції стане сам фюрер?
Це було б логічно, якби Путін не був боягузом. Гітлер і Сталін були катами та фанатиками, але боягузами вони не були. Гітлерівський Рейх та сталінський Союз трималися на готовності вождів брати на себе відповідальність за будь-які злочини.
Путін і відповідальність – це антоніми. Коли Суровікін йшов із Херсона, Путін ні слова не промовив, а потім відкрив фабрику з переробки індички. Якщо Герасимов піде з Криму, Путін також промовчить — а потім з'явиться на екрані чергового консервного заводу. Йому потрібні перемоги, а чи не поразки. Відповідати за поразки він не звик. Нехай Герасимов відповідає.
Зрештою, Гітлер та Сталін були джокерами у своїх колодах шісток. Путін у своїй колоді — така ж шістка, як усі інші Патрушеві із Суровікінами. Немає в цій колоді козирів.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
