Приватизація по-українськи

Приватизація в Україні завжди відбувалася непрозоро. Особливо коли мова йде про стратегічні державні прибуткові підприємства. Від самого початку незалежності державна власність стала об’єктом маніпуляцій та засобом збагачення різних нечистих на руку осіб, які потім стали олігархами. Більшість українців отримала на руки ваучери і втратила будь-який вплив на те, шо колись було «народною власністю». Приватизація для влади завжди була переважно способом не так знайти ефективного власника і потурбуватися про розвиток економіки та права працівників, як способом поповнити дирявий державний бюджет. Або ж пролобіювати продаж підприємства конкретним зацікавленим особам.
Після Революції гідності влада взяла курс на розпродаж залишків державних підприємств. При чому мова йде і про ті, які приносять прибутки державній казні. Загалом підходи влади до питання приватизації державного майна не змінилися. В першу чергу цей процес розглядається лише як засіб додаткових надходжень до бюджету. Однак, заявлені цифри і плани уряду не відображають реалій. Так у 2015 році Кабмін Яценюка задумав отримати від приватизації 17 мільярдів гривень. Отримав лише 153 мільйони. План на цей рік передбачає отримати вже 17,1 мільярдів гривень. Але не схоже на те, що він буде виконаний. Адже станом на сьогодні до казни надійшло всього-то 60 мільйонів гривень. Але влада зупинятися на цьому не планує. І вперто намагається таки продати українські державні підприємства.
Нещодавно голова Фонду держмайна України Ігор Білоус заявив, що стартова ціна Одеського припортового заводу може скласти всього 150 мільйонів доларів. А ще улітку 2015 року той же Ігор Білоус запевняв, що очікує отримати за Одеський припортовий завод не менше як 500 мільйонів доларів. Що це? Прагнення чиновника позбутися державної власності якомога швидше чи зниження ціни в інтересах певних олігархів?
Про те, що в цьому можуть бути замішані певні впливи ззовні, свідчать такі факти. Як відомо, завод заборгував олігарху Дмитру Фірташу близько 250 мільйонів доларів. Якщо Дмитро Фірташ буде допущений до участі в приватизації Одеського припортового заводу, він може запропонувати через свої офшори ті ж сама 250 млн. доларів. Після цього Фонд держмайна радісно заявляє про те, що кінцева ціна майже вдвічі перевищує стартову, і продає. А потім проплачені ЗМІ урочисто заявляють про грандіозні успіхи влади, яка під час війни з Росією змогла знайти такого потужного інвестора. Але хіба це буде прозорою приватизацією?
Крім Одеського припортового до продажу готується сотні об’єктів. Серед них чимало обленерго. Планується розпродати спиртзаводи, «Сумихімпром», АК «Свема», «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів», чимало підприємств у сфері машинобудування та теплоелектроцентралі. Влада каже, що приватизація має нібито вибии грунт з-під ніг олігархів, тому то вона блокується. Також як прикриття стверджується про те, що приватизація – це вимога Заходу. Але чи можна вірити словам влади, якщо більшість приватизованих в роки незалежності підприємств саме опинилися в руках олігархів?
Саме олігархи прибрали до своїх рук підприємства теплоенергетики, облнерго, чимало комунальних закладів. Саме вони сьогодні отримують зиск від тотального зростання тарифів на комунальні послуги. Хіба приватна власність допомогла цим підприємствам працювати ефективно, впроваджувати енергоощадні технології? Ні, вона допомогла набивати кишені баригам та нуворишам. У всьому світі питання приватної власності на об’єкти енергетики є дискусійне. В Європі спостерігаються зворотні процеси націоналізації цих підприємств. Місцеві громади повертають раніше приватизовані підприємства і надають їм статусу комунальної власності. І лише в Україні все відбувається інакше. Те, що сьогодні відбувається навколо приватизації нагадує гру влади із олігархами у піддавки та розмін стратегічних національних активів на політичні поступки у Верховній раді та інші договорняки. Усі чудово знають, що під час війни і корупції вигідно продати власність неможливо. Купити її можуть хіба що наближені до влади олігархи. Звісно, чимало підприємств державної власності є збиткові і їх потрібно продавати. Але у списку виставлених на приватизацію багато об’єктів стратегічного значення. Якщо держава хоче проводити незалежну енергетичну політику, то навіщо продовжувати згубну практику приватизації підприємств цієї сфери? Щоб вони потрапили до рук Ахметова, Фірташа, Григоришина та Коломойського?
Смішно чути як влада вже 25 років розказує байки про те, що лише приватизація всього що тільки можна гарантуватиме успішний розвиток економіки. У всьому розвинутому світі частка державних, приватних та комунальних підприємств є відносно рівномірна. І перш ніж продавати все з молотка, а потім скаржитися на те, що економіка так і не зростає, потрібно спробувати навести лад в управлінні підприємствами і знищити корупційні схеми та усунути впливи олігархів. А вже потім думати, що підлягає продажу, а що за жодних умов не може бути передано у приватні руки. Тим більше руки тих, які нібито нічого не крали, але завдяки пануванню яких в українській економіці та політиці українці мають статус найбіднішої за рівнем доходів нації Європи.
Святослав Ворон для replyua.net
Горячая тема: Плотницкий и Захарченко сделали новое заявление

Источник